Від самого початку процес фасилітації стикається з великою кількістю перешкод, що не дають змогу відкритись груповому потенціалу в повній мірі. Бункер  та Албан сформулювали їх як  дилеми фасилітації, а автори книги "Генерація проривних ідей в бізнесі" Евгеній Петров та Олександр Петров доповнили їх варіантами рішень  - конкретних дій фасилітатора, які допоможуть в роботі з групою:

Дилема голосу – вірогідність того, що цінний досвід когось з учасників сесії може бути не почутий. Хтось з учасників може повторювати одну й ту саму думку, перебиваючи колег, у зв’язку із припущенням, що його ігнорують.
РІШЕННЯ. Фасилітатор впроваджує і підтримує правила відкритості: кожен присутній вільно висловлює свою думку з питань, що обговорюються. Фасилітатор забезпечує фіксацію кожної точки зору\думки, що були озвучені учасниками. Вони фіксуються на аркуші фліпчарту великими  друкованими буквами, щоб кожен учасник міг бачити їх в ході дискусії.
Дилема структури. Якщо групова робота структурується фасилітатором в мінімальному вигляді, то учасникам групи процес здається хаотичним, що вийшов з під контролю. Якщо групова робота занадто структурована, то учасники відчувають деяку штучність формату і може з’явитись побоювання з приводу маніпуляції і контролю над їх поведінкою зі сторони фасилітатора.

РІШЕННЯ. Фасилітатор чергує структуровані і малоструктуровані формати групової роботи: чіткі інструкції на початку кожного з етапів поєднуються з повною свободою дій групи в процесі роботи з виповнення завдання.   

Дилема егоцентризму. Члени групи схильні сприймати власну точку зору як єдино вірну і тому можуть не приділяти достатньої уваги альтернативним думкам. В результаті егоцентризм учасників знижує якість групових рішень.

РІШЕННЯ. Фасилітатор впроваджує і підтримує наступні правила групової роботи:
 - «Говоримо по одному»: право голосу надається тому, хто підняв руку, і тільки у порядку черги. На порядок черги жодним чином не впливає статус і посада. Коли один учасник говорить, всі інші слухають.

 - Правило лаконічності: можна впровадити таймінг на висловлювання, щоб дотримуватись регламенту. Так званий режим хокку. За необхідністю слід обмежити тривалість висловлювань до хвилини та жорстко контролювати регламент, використовуючи секундомір. Крім того, фасилітатор залишає за собою право на свій розсуд перервати монолог будь-якого з учасників і передати слово іншому. Учасники не мають права повторювати думки, що озвучили їх колеги. Учасники, що презентують результати роботи своєї групи на черговому етапі сесії, говорять лише про результати обговорень, а не передають весь процес обговорення.

- Правило конструктивності критики: обговорюється лише сам метод, а не особистість автора. Після критичного висловлювання опонент пропонує власний варіант рішення, це знижує ризик переходу дискусії на міжособистісний конфлікт.
- «Я» не дорівнює «Ми», використовування «Я-повідомлень»:  важливо виключити фрази типу «всі так вважають», «як правило всі», «існує розповсюджена думка», «загальна точка зору» і тд; краще використовувати фрази «на мою думку», «я так вважаю».
Дилема доцільності. Навіть при успішному вирішенні перерахованих вище дилем група може не досягти цілі сесії, так як:

- Не відслідковує просування до цілей в процесі зустрічі
- Фокусується на минулому замість планування майбутнього
- Обговорює те, на що не в змозі вплинути
- Більше уваги приділяє потребам локальних підрозділів, ніж потребам всієї компанії 
РІШЕННЯ. Фасилітатор впроваджує і підтримує наступні правила групової роботи:

- «Обговорюємо тільки те, що відноситься до цілей і задач сесії». Всі питання, що прямо не відносяться до теми зустрічі, фасилітатор записує на окремий аркуш під назвою «Парковка питань». Біля кожного припаркованого питання група фіксує відповідального і назначає термін.
- «Після кожного етапу групової роботи фіксуємо отриманий результат і його зв'язок з ціллю сесії». Зручно заздалегідь підготувати список бажаних результатів і повертатися до нього після кожного великого блоку роботи.
- «Шукаємо можливості в майбутньому, а не причини в минулому». Замість пошуку проблеми учасники проговорюють те чого вони хочуть досягти в майбутньому.
- «Обговорюємо тільки те, на що ми в змозі вплинути». Учасники фокусують увагу на зоні свого контролю і шукають можливості розширення.

- «В прийнятті рішень виходимо з потреб і цінностей компанії в цілому, а не окремих її частин»