Колеги-фасилітатори, думається, нам усім дуже важливо розуміти, на плечах яких гігантів стоіть наука фасилітації, тому ми з радістю переклали та публікуємо одну з статей на цю тему. Це далеко не вичерпний, але цікавий матеріал-рефлексія щодо історії та внеску багатьох людей та інституцій. Ми трохи скоротили публікацію, але повну версію ви можете прочитати англійською за посиланням наприкінці тексту.  Ми дякуємо Наталії Безхлібній за переклад статті.     

 Тамара Сухенко  
 

У цій статті я виклав історію професійного процесу фасилітації з особливою увагою до подій у Великобританії та США з часів Другої світової війни. Я простежу сучасне походження фасилітації від теоретичних розробок у середині та кінці 1940-х рр. Цей процес включав в себе тривалий період "розвідки" - досліджень та розробок у 1950-1970 рр., перші формальні освітні програми по обидві сторони Атлантики наприкінці 1970-х років і початку 1980-х років та створення Міжнародної асоціації фасилітаторів (IAF) у 1994 році. Я закінчую закликом до подальшого дослідження та історичного опису ідей, людей, організацій, подій, які сформували та продовжують формувати нову сферу професійної фасилітації.

ВСТУП

Хоча в останні роки було багато публікацій з теоретичних та практичних аспектів фасилітації (Chapman, 2011), але її історії та розвитку як професії присвячувалося набагато менше уваги. Відомі мені на цю тему тексти включають розділ, присвячений "картографуванню у сфері фасилітації" в книзі Дейла Хантера (Dale Hunter) "Мистецтво фасилітації" (Hunter, 2007), в якій висвітлено метод консенсусу для прийняття рішень у традиційних «колах мудрості» та квакерів. Інша - публікація на форумі IAF щодо "подій, які сформували професію фасилітаторів" тодішнього голови IAF Гарі Раша (Rush, 2008). Також є рубрика Джона Келтнера (John Keltner) у газеті 1989 р., яка відстежує вивчення групових процесів під час Другої світової війни, повоєнний розвиток Національної лабораторії тренінгу в США, Т-груп та розвиток ролі лідера-тренера-фасилітатора (Keltner, 1989).

У цій статті я окреслюю історію та часові рамки того, як виникла сфера професійного процесу фасилітації. Моя особлива увага буде сфокусована на ролі фасилітатора процесу (на відміну від інших фасилітаційних/допоміжних  ролей, які можуть мати відношення до змісту дискусії).

Моя мета - сприяти постійному спілкуванню колег, що збагачує та поглиблює наше розуміння сфери. Мій власний інтерес до цієї теми був посилений під час семінару Мартіна Гілбрайта "Професія фасилітатора: минуле, сьогодення, майбутнє" на Європейській Конференції IAF в Единбурзі в 2007 році. Я працював як спеціаліст-фасилітатор з 1997 року, і цей семінар надав мені можливість порефлексувати щодо фасилітації в цілому. На семінарі використовувався метод "Історичне сканування" (ICA), який створює рамку для побудови повної картини подій та зв'язків з прив'язкою до лінії часу, яка охоплює минуле, сьогодення та майбутнє. Ми зосередилися на трьох аспектах, які стосуються фасилітаційної професії: шлях фасилітаторів-практиків; професія фасилітатора, а також ширший соціальний, громадський та глобальний контекст.

Це вибірковий огляд сфери, з яким не всі погодяться. Однак я сподіваюсь, що це допоможе підігріти інтерес і продовжувати діалог з цього питання для  всебічного визнання ідей, людей, організацій, місць та подій, які сформували та продовжують формувати нову галузь професійного процесу фасилітації.

ДО І ПІСЛЯ ВОЄННІ ВИТОКИ ПРОФЕСІЙНОГО ПРОЦЕСУ ФАСИЛІТАЦІЇ

Протягом періоду з середини до кінця 1940-х років було створено чотири інституції, по дві на кожній стороні Атлантики, які мали центральну роль у розвитку процесу фасилітації. Це були дослідницький центр групової динаміки при MIT та Національна лабораторія тренінгу (NTL) в США; і Інститут Тавістока та Інститут Роффі Парк у Великобританії. Досі ці установи залишаються інструментальними та впливовими в цій галузі.

У червні 1947 року Інститут Тавістока  почав випускати свій журнал "Людські відносини", вважаючи, що вчені соціального напрямку повинні працювати разом, щоб поєднувати свої знання, намагаючись зрозуміти характер і складність людських проблем в міждисциплінарному контексті" (HR Website, 2011). Перше видання включало статтю Курта Левіна, основоположника в галузі соціальної психології, під назвою "Границі в груповій динаміці: концепція, метод і реальність у соціальних науках; соціальна рівновага та соціальні зміни" (Lewin, 1947).

У 1940-ті роки також відмічаються значні успіхи в застосуванні теорії на практиці та появі нових методів. Так в 1941 році Алекс Осборн, виконавчий директор в сфері реклами виділив чотири основні правила процесу, що став відомий як "мозковий штурм" (Осборн, 1941). Інші процеси розвитку, що беруть свій початок з 1940-х років, включають метод «Дослідження в дії» (Action Research), розроблений Куртом Левіним в США (Lewin, 1946),  "Навчання в дії" (Action Learning), сформульоване Регом Ревенсом у Великобританії (Revans, 1980). До кінця 1940-х рр. вже існувала певна мережа з інститутів, журналів та процесів розвитку, що служить сфері фасилітації і понині.

РОКИ "РОЗВІДКИ"

На цих підвалинах наступні десятиріччя можуть бути означені як "роки розвідки". Нові методи дослідження досвіду, такі як тренінгові T-групи та «групи зустрічей», вперше організовані в NTL, дали нові, часом болісні інсайти щодо основ групового процесу. Стали видаватися нові журнали з метою висвітелення отриманих результатів. Журнал гуманістичної психології вперше з'явився навесні 1961 року і розпочинався вступною статтею Авраама Маслоу "Здоров'я як трансценденція навколишнього середовища" (Maslow, 1961). Журнал «Прикладна біхевіорістична наука» став випускатися з 1965 р., а його перше видання включало статті Карла Роджерса «Робота з психологічною напругою», (Rogers, 1965) та Кріса Аргіріса «Дослідження в міжособистісній компетенції» (Argyris, 1965).

РОКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Хотів би звернути увагу на дві видатні публікації 1989 року, які зробили значний внесок в розуміння ролі фасилітатора, процесу та методів фасилітації. Перше видання Джона Герона (John Heron) "Посібник фасилітатора" та стаття Джона Келтнера (John Keltner), в якій обговорювалися функції та типи груп в суспільстві, роль фасилітатора групового процесу як каталізатора групового процесу (на відміну від інших ролей, які можуть бути сприятливими, але мають відношення до змісту) та стратегій втручання. 

Це призвело до подальших оригінальних публікацій у цій сфері, у тому числі "Кваліфікованого фасилітатора" Роджера Шварца (Roger Schwarz) в 1994 році; "Фасилітації груп", другої з трьох книг, співавторів Дейла Хантера (Dale Hunter), Енн Бейлі (Ann Bailey) та Білла Тейлора (Bill Taylor) в 1996 році; і "Розуміння фасилітації" та "Практична фасилітація", обидві авторства Крістін Хоган (Christine Hogan), у 2003 році.

У 2007 році зростаюче міжнародне визнання фасилітації та цінності партисипативного діалогу в процесі сталого розвитку громади, ознаменувалося публікацією доповіді Організації Об'єднаних Націй "Партисипативний діалог: шлях до стабільного, безпечного та справедливого суспільства для всіх".

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

Розвиток практики фасилітації відбувався паралельно з розробкою теорії. Портфель встановлених процесів розвитку та методів, доступних фасилітаторам, неухильно зростає. В рамках загальної методології процесу фасилітації інструментарій допомагав практикам входити в контакт з громадськими та діловими організаціями у всіх сферах життя. На ринок вийшло чимало організацій, які пропонують професійні послуги з фасилітації.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ ОСВІТИ У СФЕРІ ФАСИЛІТАЦІІЇ

Наприкінці 1970-х та 1980-х років були зроблені перші кроки на шляху формалізації освіти фасилітаторів.

Перша дипломна програма з фасилтації була запроваджена в 1978 році проектом з дослідження людського потенціалу (Human Potential Research Project (HPRP) в університеті Суррея. Перша група провела разом 120 днів протягом двох років і включала 18 студентів з різних галузей знань, включаючи освіту, медицину, психотерапію, соціальну та волонтерську роботу, батьківство. 

INTL представила свою магістерську програму з розвитку організації в 1980 році, а 1986 року Інститут культурних зв'язків (ICA) розпочав свої тренінги з технології участі.

HPRP (перейменований у групу досліджень людського потенціалу (HPRG) у 1988 р.) продовжив тим, що відкрив в 1992 р. в Університеті Суррей у Великобританії магістерську програму Change agency and Skills. На цій програмі я навчався з 1999 році і закінчив у 2003 році. Наступні програми, запущені у Великобританії, включали магістратуру з організаційного консультування в бізнес-школі в Ешріджі в 1997 році, докторську ступінь в Ешріджі з організаційних змін у 2006 році та диплом з фасилітації в Park Roffy в 2008 році. Починаючи з 1974 року, фасилітація стає основною темою дедалі більшої кількості дисертацій (Thorpe, 2008).

Ці ініціативи ознаменували собою новий етап у розвитку професійного процесу фасилітації - перехід від "розвідки" до формалізованих систем освіти та досліджень. Кількість практикуючих у цій сфері, які отримали формальну освіту, стала неухильно зростати. Фасилітація переходила з лабораторії до ширшої спільноти  та виходила на ринок.

ПРОФЕСІЙНІ ОБ'ЄДНАННЯ ТА ПОЯВА ПРОФЕСІЇ

1990-і роки стали ще однією віхою в розвитку професії – адже в ці роки з’явилися асоціації та мережі фасилітаторів для підтримки зростаючої спільноти. У 1994 році в США була створена Міжнародна асоціація фасилітаторів (IAF). У тому ж році Асоціація з менеджменту освіти та розвитку (AMED) була виділена з Асоціації Університетських викладачів менеджменту у Великобританії. Починаючи з  1992 року діє Австралійська мережа фасилітаторів (AFN), що базується в Австралії, Новій Зеландії, Південно-Східній Азії та Тихоокеанському регіоні, вона діє з назвою AFN з 1998 року.

IAF зайняла провідну роль у серії проектів та ініціатив, керованих її членами, для створення інфраструктури професійного розвитку для нової професії. Їх внесок - щорічна конференцію IAF, розроблені та задекларовані основні компетенції, сформульовані цінності та кодекс поведінки фасилітаторів, проводиться сертифікація (CPF) та видається Group Facilitation Journal. 

РЕЗЮМЕ ТА ВИСНОВОК

Ця стаття окреслює історію професійного процесу фасилітації, з особливою увагою до подій у Сполученому Королівстві (Великобританія) та Сполучених Штатах Америки (США) з часів Другої світової війни. З кінця 1990-х років IAF очолила розвиток інфраструктури першого покоління для професії фасилітаторів. На закінчення я вважаю, що важливим кроком для будь-якої професії  є постійне вивчення її історії – розуміння витоків фасилітації та її шляху допомагають створити міцну основу для майбутнього зростання і розвитку. Зважаючи на це, я закликаю до все багатшого та всебічного визнання ідей, людей, організацій, місць та подій, які сформували та продовжують формувати новостворену сферу професійного процесу фасилітації. Я усвідомлюю "Атланістичну" упередженість цієї статті, і, зокрема, закликаю до подальшого внеску з точки зору інших культурних перспектив. Нарешті, під час написання цієї статті я пам'ятаю, що ми, як фахівці з фасилітації, зобов'язані тим і стоїмо на плечах тих піонерів, дослідників та вчителів, які проторювали шлях для розвитку галузі протягом багатьох десятиліть. Настав час вшанувати їх внесок у фасилітаційній "Залі слави".

Автор: Річард Чепмен (Richard Chapman) - фасилітатор, фахівець з розвитку лідерства, партнерства та розвитку організацій.