EN UK
EN UK

Як модернізувати публічні бібліотеки. Думка читача Тамари Сухенко

За 28 років незалежності бібліотеки звикли жити без читачів і нових книг, а громадяни – без бібліотек.

Про це не можна більше мовчати, й робити вигляд, що ця тема не на часі.

В Україні – катастрофа з публічними бібліотеками. У національних, наукових та університетських своя специфіка.


Кількість публічних бібліотек в Україні – 15916 – найвища серед багатьох країн Європи. Приміром, в Італії 3,5 тисяч бібліотек, в Німеччині 9 тисяч. 

Натомість Україна входить у п’ятірку країн з найменшою кількістю користувачів на одну публічну бібліотеку і з найменшою кількістю відвідувань однієї бібліотеки.

Кількіть жителей на кожну українську бібліотеку – найнижча в Європі – 2597. В Нідерландах одна бібліотека в середньому розрахована на 15 тисяч громадян, в Великій Британії на 13 тисяч, в Данії – на 10 тисяч тощо. 

Середня кількість відвідувачів українських бібліотек одна з найнижчих в Європі – 13 людей в день на одну бібліотеку. Тим часом в Данії 183, у Великій Британії 179, у Фінляндії 148. 

Частка аудіо- та відеоматеріалів у фонді публічних бібліотек Великій Британії становить 8%, в Україні 0,13%, тобто у 625 разів менше.

Утримання бібліотек обходиться Україні в 2,5 мільярди гривень в рік. Це шалені гроші, але їх вистачає лише на злиденне існування бібліотек, більшість з яких живуть без інтернету (70%), без опалення (26%) і навіть без світла (2%), не кажучи вже про нові книги.

Коли я запитую друзів, знайомих - як давно ви були в бібліотеці - вони дивуються і відповідають - в студентські роки.  Хоча більшість з них читають по книжці щотижня, але звикли купувати книжки в книгарнях, а не шукати в бібліотеках. Але читаючих в нашій країні як виявилося - не так багато.   

60% дорослого населення України зазначають, що за останній рік не відвідували ані бібліотеку, ані книгарню. 

І от у мене питання, як у платника податків – що ми утримаємо та з якою метою?

Адже ми живемо не в середньовіччі, коли інформація була в дефіциті та її потрібно було добувати, і навіть не за радянських часів, коли інформацію просто ніде було взяти, окрім як не в бібліотеці. Інформації зараз багато, її надлишок, вона у кожному телефоні.

Бібліотека тим часом давно стала синонімом забутого Богом і людьми пострадянського бідного простору з минулого. Треба дивитися правді в очі – туди не ходимо ми і не ходять наші діти. 

Наші гроші йдуть в порожнечу і в соціальну функцію – на зайнятість 30 тисяч бібліотекарів, які отримують мізерну зарплату, а іноді і купують за свої гроші нові книги, щоб через зменшення фонду бібліотеки не закрили.

Бібліотечна система – це така собі священна корова, яку бояться зачепити з поваги до культури, таким чином остаточно знищуючи цю саму культуру. Мікрозаходи не дають ніякого політичного ефекту, а модернізація вимагає сміливих непопулярних рішень. Але хто ж з політиків захоче собі заголовків – "Вони закривають бібліотеки"?

При цьому європейський досвід демонструє, що бібліотеки живуть, розвиваються і процвітають. Там постійно моніторять запити людей і суспільства та перефокусовуються з книг – на людей.

Це місця, де люди зустрічаються і спілкуються, де відбувається діалог між поколіннями, де можна обговорити будь-яку проблему локального співтовариства з сусідами, започаткувати новий проект, відвідати публічну лекцію ну і звичайно взяти книжку.

Формат "складу" для книг давно віджив своє, старі і справді цінні книги в Європі зберігаються в спеціальних сховищах, в публічних знаходяться тільки нові, віком до 10 років, і тільки якщо на них є попит.

Книги, які не користуються попитом, продаються на аукціонах, щоб не займати дороге місце в публічному просторі, адже за нього конкурує багато новинок.
 
Чи потрібно нам переймати західний досвід – і так, і ні. Бо контекст в складному мінливому світі – наш новий Бог, і наш контекст інший.

Я не вірю, що ми зможемо дуже швидко фінансово і організаційно наздогнати те, що упустили за 28 років і розвинути усю мережу, тому важливо мислити стратегічно. Не наздоганяти, а будувати щось надсучасне виходячи з наявних ресурсів, усвідомлювати який запит у держави, громади і громадянина, що в ньому спільного і тоді з'явиться відповідь на питання – навіщо нам бібліотеки. 
 
Як повинні змінитися публічні бібліотеки?

Приблизно 80% бібліотек у нас сільські, а реформа децентралізації передбачає, що бібліотеки фінансуватимуться і управлятимуться громадою.

Успіх цієї реформи залежить безпосередньо не тільки від правових і економічних факторів, а й від соціально-психологічних: вміння громадян збиратися разом, управляти своєю власністю, активами, бюджетом, обговорювати і вирішувати проблеми, які раніше вирішувалися нагорі.

Такої успішної поведінкової практики у жителів України не було більше 100 років, вона повинна напрацьовуватися і практикуватися, питання – де і як?

Де збираються жителі ОСББ, районів, громад щоб вирішувати питання спільного життя?

І цей контекст відрізняє нас від європейських країн, де будинки давно керуються жителями і локальні питання вирішуються на місцевому рівні.

Тому я за те, щоб трансформувати бібліотеки в центри розвитку громад – місця для спілкування та навчання, де громадяни спільнот, районів, громад зустрічаються, щоб вчитися разом вирішувати локальні питання. В Україні спостерігається нестача громадського позаполітичного простору і бібліотеки можуть заповнити цю лакуну. 

А коли люди збираються навколо важливих для них питань – тоді легше залучати їх до читання у міру того, як фонди відповідатимуть їхнім потребам та потребам часу.

І тоді бібліотекар із зберігача книг – стає модератором (фасилітатором) розвитку громад, соціальним працівником і менеджером з організації подій.

Він звичайно ж багато читає, справляється з функцією видачі книг і пошуком інформації. Але його головна задача – налагоджувати зв'язки між людьми в громаді, що є дуже важливим для нашого атомізованого суспільства, сприяти тому, щоб люди виходили з своїх родинних та професійних бульбашок в ширший світ.

Інформації в суспільстві надлишок, тож бібліотека повинна стати місцем, яке допомагає фільтрувати і обробляти інформацію навколо завдання – розвитку дорослих протягом життя та формування свідомих громадян.

Фокус зміщується на запит відвідувача – як скласти резюме, написати бізнес-план, проектну заявку, знайти партнера, фінансування, підготуватися до вступу до вишу або насолодитися художньою літературою.
 
Процес трансформації буде болючим:
  • для цього потрібно чесно зізнатися, що така велика мережа бібліотек нам не по кишені;
  • списати всі книги, видані до 2000 року (рік можна обговорювати після отримання даних про реальні запити книжок) і подивитися правді у вічі – які у нас реальні затребувані фонди;
  • переосмислити роль бібліотекаря і осучаснити програму його навчання, запустити програму перекваліфікації працюючих співробітників;
  • зв'язати завдання бібліотек з потребами громад та громадян, тоді у останніх буде мотивація їх утримувати;
  • сформувати гуманітарну стратегію країни та визначити роль бібіліотек в її реалізації. 
 
Чому мені не все одно.

Я давно бібліотечний романтик – познайомилася з чоловіком в бібліотеці в далекому 1989 році, у мене вдома бібліотека більше ніж на півтори тисячі книг, я із задоволенням скуповую, читаю і дарую книжки.

З 2014 року я спочатку самостійно, а, потім з однодумцями поповнювала новими книжками бібліотечні фонди, вірячи, що приватна ініціатива важлива. Але див не відбулося, а спілкування з бібліотекарями вказувало на низку проблем, яку треба вирішувати системно. 

Романтизм скінчився, коли з'ясувалося,  що кількість читачів суттєво не збільшилася, що на оформлення книг в кожній бібліотеці йшло по півроку, бібліотекарі пояснювали – так влаштована система. Для порівняння – в США нова книга може бути доступною в бібліотеці вже за місяць після видання.

Тож я зрозуміла, що без перезапуску системи інвестиція в книжки та приміщення не дасть ефекту.

Я впевнена, що зараз у нового уряду в зв'язку з реформою децентралізації та іншими факторами відкрилося вікно можливостей розпочати суспільний дискурс на цю тему та зробити сміливу якісну реформу, і ми, читачі нарешті, перевідкриємо ці простори для себе в новій якості. 

І на завершення:

1. Я не є спеціалістом з бібліотечної справи і не претендую на ідеальне бачення,  але  відвідавши десятки бібліотек в Київській, Тернопільскій,  Вінницькій, Луганскій, Донецькій областях, порівнявши  їх з бібліотеками в Італії, Англії, Канаді та Фінляндії, не можу не поділитися своїм занепокоєнням та думками, як громадянин, платник податків та читач. 

 2. В Україні є велика кількість сучасних зразкових  бібліотек з активними читачами,  але, на жаль, це, скоріше, виключення, ніж правило. В Україні дуже багато бібліотекарів від Бога і вони успішно модернизують свої заклади, але їх можливості обмежені без стратегічних рішень на рівні держави.


Автор  Тамара Сухенко, співзасновник фонду "Бібліотечна країна", психолог, фасилітатор, кандидат історичних наук, громадський діяч.  

Стаття була вперше опублікована на інтернет порталі Українська правда і в журналі Бібліотечний вісник.

2019 рік