Задать вопрос

Задать вопрос
x

Якою має бути школа майбутнього - книга Кена Робінсона «Школа майбутнього» [ Вибір професії]

 

 

robinson1 Автор книги "Школа майбутнього", Кен Робінсон досліджує тенденції сучасної міжнародної освіти, розмірковує над тим, як подолати протиріччя між потребою в стандартизації освіти і індивідуальному підході до учня. Він ставить ключове питання - як модернізувати сучасну школу, щоб вона відповідала викликам сьогодення.

 

Сучасна міжнародна середня освіта має багато успішних прикладів вирішення цих задач, почасти завдяки тому, що вона в країнах Європи та в США більше поширеними є альтернативні школи, на теренах яких і народжуються та успішно впроваджуються інноваційні підходи. На сьогодні українська школа та батьки нажаль набагато більше фокусуються на ЗНО – як квитку до ВИШу, ніж на увазі до пошуку та реалізації інтересів та уподобань дитини, а також мисленевим подорожам у майбутнє.

 

Нам усім, і батькам і освітянам, ця книжка буде корисною та цікавою своїми при кладами, історіями та спостереженнями, для свого пошуку відповідей на питання - якою є школа майбутньої України.



Наводимо думки-цитати автора, які нам здалися актуальними: 

 


Освіта і виклики часу. Сьогодні постав новий нагальний виклик: створити форми освіти, які спонукатимуть молодь брати активну участь у розв’язанні світових економічних проблем у галузі сталого розвитку й захисту довкілля – заохочуватимуть молоде покоління займатися такими видами економічної діяльності, що підтримуватимуть і відроджуватимуть природні ресурси, замість виснажувати їх і розорювати. Що задовольнити цю економічну потребу, школи мають плекати найрізноманітніші таланти й зацікавлення учнів, долати суперечності між програмами академічної й професійно-технічної підготовки, присвячуючи їм однакову кількість уваги, налагоджувати партнерство з компаніями, щоб юні хлопці і дівчата могли спробувати себе в різних робочих середовищах. 


Світова економіка більше на платить вас за те, що ви знаєте, адже Google знає більше. Вона платить за те, що ви робити з тим, що знаєте. 


Індивідуальний підхід. Причина багатьох сучасних проблем у галузі освіти – неспроможність зрозуміти найголовніше. Всі учні – унікальні особистості зі своїми надіями, талантами, тривогами, страхами, захопленнями і прагненнями. Щоб поліпшити загальну успішність, треба зацікавити їх, знайшовши особливий підхід до кожного з них. Проблема з відповідністю в освіті полягає в тому, що люди апріорі не можуть відповідати якомусь одному стандартові. Я маю на увазі інституційну схильність освітніх закладів оцінювати учнів за єдиною міркою розумових здібностей. Але учні мають різні таланти і їх треба так само по-різному плекати.

 

Оцінювання має відбуватись у багатьох різних формах: від запитань із кількома варіантами відповіді до есеїв, проектів, спостережень учителя за роботою учня й учнівського самоаналізу. Добрі вчителі знають і вміють оцінювати учнів різними способами і знають, що вимірювати знання можна за допомогою різних інструментів. На жаль від шкіл вимагають, щоб учні отримували вищі бали під час стандартизованого тестування, і через це вчителі використовують лише деякі інструменти оцінювання.

Дуже важливо, що усі учні мали можливість дослідити свої здібності й чуття у школі – і то всі, а не лише здатність традиційного академічного навчання. Традиційні навчальні програми акцентують увагу на теорії, забуваючи про практику.

Пристосовувати графік до різних темпів у яких вчяться учні. Різні люди вчать не лише по-різному, а й у різному темпі. Коли вчитель викладає цілому класові  й дотримується стандартної програми, йому важко знайти і врахувати цю різницю. Як наслідок, деякі учні вчаться гірше ніж могли б. Низькі оцінки можуть призвести до занижених сподівань, що згубно впливає на всю шкільну «кар’єру» учня. Щоб допомогти учням краще вчитися, треба зацікавити кожного з них, а не влаштовувати біг з перешкодами, де всі мають пробігти дистанцію за той самий час і в той самий спосіб.

 

 

Зовнішній та внутрішній світ. Традиційна навчальна програма майже цілковито зосереджена на довколишньому світі й присвячує мало уваги світові внутрішньому. Наслідки цього ми бачимо щодня: нудьга, пасивність, стрес, залякування, тривога, відмова ходити до школи. Але те, який внесок зробить кожна людина в довколишній світ, залежить від того, в яких стосунках вона перебуває зі своїм внутрішнім світом. 

 

Вісім ключових здібностей, що їх мусить усіляко розвивати школа:


- Допитливість. Здатність ставити запитання й досліджувати, як влаштований світ.

 

- Творчість. Здатність творити нові ідеї та втілювати їх на практиці. 

 

- Критичне мислення. Здатність аналізувати інформацію та ідеї і формулювати вмотивовані аргументи й судження.

 

- Уміння спілкуватися. Здатність чітко й упевнено висловлювати свої думки й почуття за допомогою різних засобів і в різній формі.

 

- Співпраця. Здатність конструктивно працювати разом з іншими.

 

- Співчуття. Здатність співпереживати з іншими й відповідно діяти.

 

- Самовладання. Здатність налагодити зв'язок зі своїм внутрішнім світом і досягнути відчуття душевної гармонії та рівноваги.

 

- Громадянська свідомість. Здатність конструктивно взаємодіяти з суспільством і брати участь у процесах, які підтримують його життєдіяльність

 

Людський інтелект значно більший, ніж академічні здібності: він охоплює всі досягнення людства в царині мистецтв, спорту, технологій, бізнесу, інженерії й низки інших прикладних спеціальностей, яким люди присвячують свій час. Наше життя і майбутнє неможливо уявити без фахівців, які опанували широке коло практичних навичок і вмінь. 


Процес індивідуалізації всюдисущий, тільки в галузі освіти його немає. І це дуже дивно, бо саме освіта найбільше потребує особистого підходу. Що ж для цього треба зробити? А ось що:

- Визнати, що інтелект – різноманітний і багатогранний

 

- Давати учням змогу розвивати власні інтереси і уміння

 

- Пристосовувати навчальний графік до різного темпу, за яким вчяться учні

 

- Оцінювати успішність учнів так, щоб сприяти їхньому особистому розвитку й досягненням

 

16681657_385804495127332_689758852691363436_n Освіта та гра. Стандартизація освіти – і її колосальний обсяг – суперечить природньому способові, в який споконвіку навчалися люди – старші, молодші, а особливо діти. Йдеться про навчання через гру. Гра у найрізноманітніших формах відіграє ключову роль на всіх етапах життя і дуже важлива для фізичного, соціального, емоційного та інтелектуального розвитку дітей...  

 

Знецінення гри – одна з найбільших трагедій стандартизованої освіти. Пітер Грей – професор в Бостонському коледжі, досліджує гру з погляду біологічної еволюції. Він стверджує, що юні гомо сапієнс, коли їх не обтяжувати якимись обов’язками, значно частіше граються, ніж інші савці, й дістають від гри неабияку користь.


З погляду еволюції, гра – спосіб, що його природа вигадала, щоб гарантувати, що молоді савці, - зокрема діти, - набудуть навичок, які стануть їм у природі в дорослому житті. Тепер порівняйте це з тим, як організовано освітній процес у найрозвиненіших культурах. Діти починають ходити до школи ще в молодшому віці, вони виконують завдання, які їм дає вчитель. Шкільний день триває довше і зникли можливості для вільної гри.

 

Школа дедалі втручається у домашнє і родинне життя учнів. Вони отримують усе більше й більше домашніх завдань, що відбирають час, який можна було б присвятити іграм. Пітер Грей, антрополог-дослідник вважає це  трагічною втратою для наших дітей. Він послідовник старої школи психологів, антропологів і педагогів, які вважають, що діти «створені природою, щоб гратися й досліджувати світ самостійно й незалежно від дорослих. Щоб розвиватися, вони потребують свободи; без неї діти страждають. Потяг до вільної гри – це основний природній потяг. Чимало проблем із навчальною успішністю пов’язані з тим, як організоване навчання, а також із тим, що усталені звичаї суперечать ритмам природного навчання. 

 

Освіта має справу з живими людьми, а не з неживими об’єктами. Вважаючи учнів продуктами або точками на графіку, ми хибно розуміємо саме поняття освіти. Продукти – від гвинтиків до літаків – не мають своєї думки чи почуттів щодо того, як саме їх виготовляють і  що з ними відбувається. Але ж люди мають. У них є мотивація, почуття, обставини, таланти. Те, що з ними відбувається, впливає на їхнє життя, а індивіди, своєю чергою, на це якось реагують. Опираються або співпрацюють, виявляють інтерес або байдужість.  Усвідомивши це, бачиш ще тісніший зв'язок між масовою освітою та індустріалізацією.  

 

Живі системи – як-от рослини, тварини й люди – не просто складні, а надскладні. Всі незалежні системи, які утворюють живий організм, тісно взаємопов’язані й взаємозалежні – і від цього залежить стан цілого організму. До того ж живі системи пристосовуються до зовнішніх обставин і розвиваються. Вони перебувають у динамічному й синергетичному взаємозв’язку з фізичним довкіллям. Організми мають приховані ресурси, що їх можуть задіяти в певних обставинах



Школа і громада. Кожна школа – байдуже, якого типу і в якій країні, - це жива спільнота людей з унікальними взаєминами, біографіями й почуттями. Кожна школа має свою особливу атмосферу, свої ритуали й правила поведінки, а також власні субкультури, створені на підставі дружби й спільних зацікавлень. При цьому школи – не заповідники, які стоять осторонь від повсякденного життя. Вони занурені в довколишній світ. Активна, сповнена життя школа здатна виховати цілу громаду, ставши для неї джерелом надії й творчої енергії. Я бачив як довкола чудової школи процвітав цілий район. Натомість погані школи зводять нанівець усі сподівання учнів та їх батьків, забираючи у них шанси на розвиток.

Мережа шкіл Big Picture Learning – яскравий приклад того, як можна зацікавити учнів у навчанні й спонукати їх до високих досягнень, налагодивши зв'язок між школою й довколишнім світом та об’єднавши академічні й прикладні дисципліни. В основі концепції школи лежить ідея про те, що за освіту відповідає кожен член громади. Школи Big Picture Learning підтримують форму навчання, яка можлива лише тоді, коли освітній процес відбувається і за межами школи. Учні багато часу працюють у громаді під наглядом наставників-волонтерів, здобуваючи знання у реальних ситуаціях.


Цифрові технології. Поширення цифрових технологій уже змінює спосіб викладання й навчання у багатьох школах. В 2014 році на Землі налічувалося приблизно 7 мільярдів пристроїв із доступом до інтернету – стільки ж, скільки людей у світі. У 2015 році стало вдвічі більше. Згідно з підрахунками, 2014 року за одну хвилину в інтернеті надсилали 204 мільйони електронних листів, завантажували 47 тисяч додатків, 6 мільйонів разів заходили в Facebook, робили 2 мільйони пошукових запитів у Google, завантажували 3000 фотографій, публікували 100 000 дописів у Twitter, переглядали 1,3 мільйона відео на YouTube і завантажували 30 годин нових відеозаписів. Щохвилини. Щоб переглянути всі відео, які потрапляють у мережу щосекунди, доведеться витратити п’ять років.

 

Як переконливо довели Марк Пренські, Джейн Макгоніган та інші, динаміку й естетику комп’ютерних ігор можна з величезним успіхом використовувати, щоб пожвавити навчання в рамках усієї шкільної програми

 

До якої міри діти – вроджені учні? Сугат Мітра спробувала відповісти на це запитання, провівши експеримент у нетрях Нью-Делі 1999 року. Дослідник вмонтував у стіну комп’ютер, увімкнув його, під’єднав до інтернету й спостерігав, як діти на нього реагуватимуть. Ці дітлахи не тільки не бачили комп’ютера жодного разу в житті – веб-переглядач був англійською мовою, якої з дітей ніхто не знав. Та вони дуже швидко розібралися шо робить з комп’ютером, і незабаром вже вчили один одного. За кілька годин діти грали в ігри, записували музику й користувалися інтернетом так, ніби займалися цим усе життя. Якби в ті часи існував твітер, учні Мітри, напевно, до кінця місяця мали б півмільйона послідовників. 

«Міні дуже подобається, як цифрові технології змінили музичну галузь. Але в класі любов і запал до музики розбивались об глуху стіну. А найбільше мене вразило те, що мої учні, з якими в нас було найбільше проблем, під час перерви сиділи й слухали на телефоні пісні. Вони обожнювали музику – і ненавиділи уроки музики». Ніл Джонсон, вчитель музики

 

Диплом - валюта, яка втрачає цінність. Академічна кваліфікація – це своєрідна валюта, і її вартість змінюється залежно від ринкових умов. Університетський диплом так високо цінувався тому, що його отримувало відносно мало людей. Натомість у світі, де кожен має вищу освіту, диплом більше не вважається великим здобутком… Сам по собі диплом більше не гарантує працевлаштування в жодній галузі, а в деяких із них є дорогою і непотрібною розкішшю. 


Про професії майбутнього. Чимало професій, що на них розраховані нинішні системи освіти, одна по одній зникають. Тим часом з’являється багато нових форм праці – особливо у зв’язку зі стрімким розвитком цифрових технологій. Передбачити, ким працюватимуть сучасні учні за п’ять, десять чи п'ятнадцять років майже неможливо. 

 

Вміння двадцять першого століття. Американська організація «Партнерство заради вмінь XXI століття», коаліція 20 штатів і 33 корпоративних партнерів виступає за комплексний підхід до навчальної програми й навчання, що охоплює такі категорії:
 

 

Міждисциплінарні теми


- Обізнаність у світових проблемах

 

- Фінансова, економічна, ділова й підприємницька грамотність

 

- Громадська грамотністьМедична грамотність

 

- Екологічна грамотність

 

Уміння вчитися

 

- Творчість і новаторство

 

- Критичне мислення й уміння розв’язувати проблеми

 

- Спілкування і співпраця

 

 

Життєві та фахові навички

 

- Гнучкість і вміння пристосовуватися до змін

 

- Ініціативність і саморегуляція

 

- Соціальні й міжкультурні навички

 

- Продуктивність та свідомість

 

- Лідерство та відповідальність

 

Вчителі майбутнього. Учні потребують учителів, які вміють знайти до них підхід. І які, найголовніше, вірять в них. Одна вчителька, Ріта Пірсон, розповіла, що коли вона перевіряє контрольні, завжди пише внизу кількість правильних відповідей, а не помилок. Її учні все одно знають, що вони недопрацювали, але, зосереджуючись на позитиві, вчителька дає їм основу, від якої можна відштовхуватись і рухатись далі, заохочує їх не здаватись. А найважливіше, що вона дає їм зрозуміти –  вчитель за них уболіває.


Студенти ліпше засвоюють матеріал і краще розуміють, як його застосовувати на практиці, коли вчитель виконує роль «наставника поруч», а не «мудреця на сцені»

 

Добрі вчителі – осердя добрих шкіл. Виконуючі різні ролі, вони досягають трьох головних цілей:

 

- Натхнення. Вони надихають учнів своєю любов’ю до предмету й спонукають їх досягти висот.

 

- Упевненість. Вони допомагають учням набути вмінь і поглибити знання, які роблять їх упевненими в собі, самостійними людьми, які надалі вдосконалюватиму свої вміння.

 

- Творчість. Вони дають дітям змогу експериментувати, досліджувати, ставити запитання й розвивати навички та схильність до нестандартного мислення.



Конспект книги: Школа майбутнього, Кен Робінсон, Лу Ароніка
Підготувала: Тамара Сухенко

Послуги з профорієнтації:



Статті на тему вибір професії

 

Купити книгу Як обрати професію майбутнього. Автор Тамара Сухенко

просмотров: 4114

комментариев: 0


Ваш инструмент развития

Зарегистрируйтесь, чтобы скачать

Відео

Як обрати професію майбутнього

Як обрати професію майбутнього

  • Вебинар

    Вебинар "9 китов тайм-менеджмента"

  • Вводная коуч-сессия

    Вводная коуч-сессия

Галерея

Сайты партнеры